Головна » Статті » Суспільство » Ми, браття, козацького роду!

Ми, браття, козацького роду!

Козацький дух українського народу

Я знаю вас, нащадки запорожців,
Я вірю вам і низько б’ю чолом.

Олександр Олесь

Життя летить з космічною швидкістю, події та персонажі змінюються у ритмі шаленого шквалу, складно на все зважати… Та є епізоди, які вкарбовуються у пам’ять людську назавжди, моменти, над якими час безсилий. Як часто чуємо про «козацький рід». Хто ж вони ті козаки? Якими були?Що ми, сучасні українці, маємо від них?

Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вірні своїм ідеалам, нещадні до ворогів. Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом, безмежною вірністю вірі християнській. Можна було здолати козака, розтяти груди та вирвати серце, підвісити за ребро на залізний крюк, четвертувати чи посадити на палю, але не можна було зламати духу козацького…

Виникнення українського козацтва

Виникнення українського козацтва стало відповіддю на загрозу існуванню нашого народу. Втрата державності, поширення іноземного гніту, поневолення, релігійний тиск, запровадження повинностей виробили з хлібороба та ремісника особливий тип воїна – козака. Важкі умови життя здавалися втікачам меншим лихом, ніж утрата особистої свободи. Історія несе нам масу прикладів, коли шабля козацька передавалась від батька до сина, коли цілі покоління боронили свою землю, народ. Славні лицарі із Хортиці, борці за волю України. Народна творчість зробила їх образи легендарними, гідними для наслідування свідомими українцями.

Мій народ ніколи не забуде славні подвиги козацьких ватажків Івана Богуна, Максима Кривоноса, Івана Гонти, Максима Залізняка. Лунатиме слава гетьманів Дмитра Вишневецького, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи…

Козацький дух українського народу

Козацький дух як реліквія передавався українцям з покоління в покоління на генетичному рівні. Кожна велика революція, відповідно до нових умов, у тій чи іншій формі відтворює історичну традицію народу. Цей соціологічний закон неодноразово підтвердили наочно українці. Ми не можемо оминути увагою події Української революції 1917-1921 років, відновлення козацької традиції збройної боротьби за незалежність Симоном Петлюрою, подвиги студентів під Крутами, діяльність Організації Українських Націоналістів під проводом Євгена Коновальця, намагання воїнів Карпатської Січі відстояти незалежність Карпатської України, боротьбу націоналістичних сил під керівництвом Степана Бандери та Андрія Мельника, партизанську боротьбу воїнів УПА, діяльність Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця на території нашої області. У радянський час намагалися пробудити національну свідомість, захистити українців від деструктивної національної політики дисиденти, шістдесятник, діячі Української Гельсінської Групи та багато інших.

Скільки разів Україну поневолювали ріками крові, морями болю та страждань далась нам незалежність. Та вели нас вперед, вселяючи віру й надію в краще майбутнє полум’яні заклики сподвижників українства, їх принциповість у відстоюванні позицій незалежної України. Повік звучатимуть для нас слова Тараса Шевченка та Івана Франка, залишаться в серцях приклади самопожертви Миколи Хвильового, Василя Стуса та багатьох інших, в чиїх руках була наймогутніша зброя – слово.

Вірю в народ України

І от знову настали скрутні часи, в душах українців хаос. Влада забула про людей, яким повинна була б служити. Серце крається, коли бачимо як нас, нащадків запорожців, синів та доньок України тримають за безвольну, нездатну протистояти злу сіру масу. Але ми згуртувались, довели, що це не так. Як писала геніальна донька українського народу Ліна Костенко: «Якщо українці ще здатні на день гніву, то Україна буде». І вона є.

До списку борців за Україну додалися імена героїв Небесної Сотні. Їх вміння любити свою державу, готовність померти за неї стали символом нескореності українського духу в ХХІ столітті. Молоді юнаки, які гинули за свою землю протягом століть, від славних запорожців до Героїв Майдану, були представниками всіх її регіонів. То чому ж ми дозволяємо себе роз’єднати? Народ у нас єдиний: схід та захід, північ та південь – усе це землі однієї держави. Вони різні за природними умовами, економічним розвитком, мовними особливостями. Та на них живе один єдиний народ. Найбільші злочинці та вороги – це ті, хто хоче його поділити.
Невже марна визвольна боротьба наших дідів-прадідів протягом кривавих століть? Невже наші славні козаки поклали свої голови на вівтар волі ні за що?

Хтось мене, мабуть, зможе назвати націоналісткою чи бандерівкою. Але я просто українка, сподіваюсь, не найгірша донька неньки-України. Я вірю у свій народ. Вірю, що нашим нащадкам не доведеться червоніти за нас. Здійсниться пророцтво Великого Кобзаря і «…оживе добра слава, слава України!».

Ми зігріті найтеплішим сонцем, живемо на найкращій землі, у нас найсиніше небо, найзолотіше колосся на ланах, найчервоніша калина, найбарвистіші рушники, наймилозвучніша мова, найсильніші чоловіки, найкрасивіші жінки. Єдиний український організм складають старовинний Львів, індустріальний Донецьк, гомінка Одеса, тихі села Полісся, золотоверхий Київ. Ми йдемо Чумацьким шляхом на зустріч світлому майбутньому. Усміхнеться нам щаслива доля! Слава Україні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *